Квокання навколо квоти

Після появи новини про скасування 50-ти відсоткової квоти української музики в ефірі мене вже десяток людей спитав "Як же ви тепер?"

А як ми тепер? Ми як були, так і є - групою з україномовним репертуаром, що стабільно збирає свою публіку і в Донецьку, Рівному, Одесі і у Львові та інших містах. З активною інтернет-аудиторією і нечастими, але регулярними появами в ТБ, без офіційних регалій і ознак визнання але з хорошою музичною репутацією. З маленькою але гордою радіоротацією на дружніх станціях і з великим і непідробним задоволенням від того, що ми робимо.

Сюрприз-сюрприз: скасування квоти фактично нічого не змінить для тих україномовних артистів, яких вже полюбили. Відіб’ється квота на "ОЕ"? Ні. На групі "ТІК" чи "Друга Ріка"? Ні. На "ВВ" чи "Бумбоксі"? Ні. На "Ламі"? Ні. "На Скрябіні?" і "ТНМК"? Ні. На "Крихітці?". Та теж не дуже. Ті, хто крутили і знають реакцію своєї публіки - крутитимуть. Ті, хто не крутили - не будуть, хай навіть менеджери груп математично доведуть, що за рік на концертах "непопулярних" колективів буває більше платоспроможної публіки ніж на виступах імярєк зірок, що все життя співають між гарячими закусками і тостом маркетинг-директора. Врешті решт, всі розуміють, що ефір - це не лише результати фокус груп, відображення смаку гіпотетичної публіки, але й не в останню чергу справа персональних уявлень і симпатій.

Ну і можливо одного дня будуть переможені два замкнених адських кола -
- Українські станції не схильні розкручувати власні імена - всі вони хочуть крутити тільки те, що вже покрутили інші . Тобто перевірений ХІТ.
- Ті хто ставлять музику невисокої думки про свого слухача і ставлячи в ефір фігню нібито "задовільняють його смак", в той же час занижуючи планку і формують слухача з поганим музичним смаком. Є приємна україномовна поп-музика і голова нашого шановного хлібороба (чи домогосподарки) не лусне від напруження якщо він її почує. Не треба його зневажати.

Що було поганого в квоті?

Легкий насильницький елемент над радійниками в стилі "погладь кота, с***!". Уявіть, ви програмний. Уявіть, у вашому айподі нема україномовної музики. Ви добровільно нею не зацікавитесь, поки не помітите свіжий кліп на ТБ або вам хтось авторитетний не порекомендує артиста. Тобто ви нічого не маєте проти пісень "Весна" , "911" або "Щось на зразок". Але ви всією душею любите інше - "Любе", "Smoke on the water", Armin Van Buuren або "Gorillaz". Ви довго розраховували плейліст і точно знаєте, що ваша аудиторія не лазить в подкасти Найджела Годріча за новинками. Ви працюєте на станції, що відповідає вашим музичним вподобанням. Ви щаслива людина. І тут жовто-блакитна імперія наносить удар - вам присилають неприємне нагадування про те, паспорт якої країни ви маєте: папірець, на якому чорним по білому написано - "50% солов’їного".

Ви з одного боку любите Україну, а з іншого думаєте : "Ват зе фак? Мій умовний Льончик з Маріуполя може перемкнути станцію, зачувши пісню українською, я ж його знаю. Та і що тут хорошого, крім цих 20 імен, які всім відомі?". І тоді ви:

А) Кладете на національний інтерес заради комерційного і ігноруєте квоту.

Б) Заламуєте руки і просите діджеїв поназбирати щось відомих співаків-співачок-груп. Додаєте ремікси на знайомі пісні місцевих артистів і з зубовним скреготінням ставите цей ерзац патріотизму між 3 і 5 ночі. Відкараскались. Амінь.

В) Серйозно замислюєтесь - а хто з місцевих тут звучить "фірмово"?

("фірмово" у кожного своє). Запитуєте знайомих - чию музику з місцевих вони слухають, збираєте пул думок і авторитетів. І після вагань обережно поповнюєте плей-лист не лише маловідомими піснями від розкручених артистів, але й творами митців, які вже мають популярність у аудиторії, але раніше не потрапляли в ваше поле зору. На перспективу. Плейлисти заповнені, до станції не чіпляються, слухач залишається з вами, батьківщина отримала трохи нової музики, артисти - нові можливості. "Хепі-енд", як кажуть в масажних салонах.

Що в ній було хорошого, в цій квоті?

Перспектива перетворитись з провінції на державу з своїм характерним музичним обличчям. Ми все таки як співає Елка - Прованс. Поки московський принц не поцілує українського артиста прямо в орт, комерційне радіопанство своїх не вшанує. Що цікаво, українське музичне телебачення більш гнучке в цьому плані. Квота дійсно збільшувала шанси на появу в ефірі україномовних пісень, але не була стовідсотковою гарантією успіху окремих артистів. Квота була приводом для програмних і діджеїв придивитись уважніше до того, як виглядає зараз асортимент пісень, що створюється і записуються в Україні. Як звучать молоді бітмейкері-аранжувальники, студії, автори. Квота була для програмного приводом не викинути диск з невідомою назвою у смітник. Квота була маленьким символом того, що якщо ти пишеш музику українською, держава на твоєму боці.І у твого слухача є шанс почути тебе на радіо. Її наявність також була сигналом того, що офіційна влада визнає і заохочує створення україномовного музичного продукту і готова дозволити музикантам отримувати роялті за радіоефіри, тобто це була невеличка державна інвестиція. Адже без державного заохочення в місцевого культурного простору просто немає шансів сформуватись і витримати конкуренцію із зарубіжним.

Менше з тим - законом про наявність обов’язкової 50-відсоткової квоти національної музики можна створити сприятливий радіо клімат, заохотити музикантів приносити пісні і плавно впливати на закомплексований менталітет.

Чи був час дії квоти довгоочікуваним проривом в ефіри для українських артистів і манною небесною? Будем реалістами, комерційні радіостанції за рідкісним винятками ніколи не були головними постачальниками і ентузіастами від нової україномовної музики. Є окремі випадки, коли цю роль виконують конкретні особистості в авторських програмах. Я особисто знаю кількох з них і як артист дуже їм вдячна. Але під час кількарічної дії квоти в ефірах закріпилось не так вже багато нових імен, як на 46 млн-ну країну.

Присутність пісні в ефірі - це не завжди "потрапляння в формат", це також результат наполегливої роботи промоутерів артиста, його музична репутація і медійна вага. З музичною репутацією артистів все в Україні неоднозначно: за відсутності інституту музичної критики мірилом профпридатності часто слугує публічність. Радіостанціям, як правило байдуже, чи назбирається хоча б 500 людей готових заплатити за шоу артиста, що ротується. Голосування публіки гаманцем не є стовідсотковою перепусткою в ефір, інакше б на радіостанціях постійно лунали Ленінград, Ноггано, а також металеві групи, що стабільно забивають такі зали, що не снились дівчачим поп-групам. Тому головним критерієм для потрапляння в ефір є комбінація з імені, пісні, взаємної лояльності артист-станція, і присутність пісні в телеефірах дружніх станції ЗМІ. Факт: не всі пісні відомих груп є потенційними радіохітами. Факт 2: і у невідомих груп бувають добре записані потенційні радіохіти. Історії звукозапису відомі тисячі прикладів, коли слабка, на перший погляд, пісня ставала класикою, потрапивши в активну ротацію. І значно менше випадків коли невідомий виконавець залишав диск на ресепшн станції і потім рвав хіт-паради.

Так проти чиїх інтересів спрямований подібний закон? Проти інтересів молодих музикантів або таких, що ще не встигли набрати беззаперечну медіавагу, щоб подолати упередженість станцій.

Хто займе їх місце? Як кажуть, "курка встала - місце пропало". Зарубіжна музика і артисти що вже себе зарекомендували. Терпіти не можу розмови про "заколот низькопробної російської попси" проти "багатодуховної української музики", це мені нагадує епохальне ДБД vs Німфи. Але якщо ви молода укргрупа, вам доведеться напрягтись трохи більше, щоб перебороти і національний комплекс і відмову держави вас підтримувати законом і персональні упередженості конкретних людей.

Каша Сальцова

Tags: ,

Comments are closed.