Велика вітчизняна футбольна війна

Україна може втратити право приймати Євро-2012, і партнером Польщі у проведенні майбутнього чемпіонату Старого Світу стане Німеччина.

Такий розвиток подій сьогодні видається фантастичним. Здавалося, всі побоювання залишитися без континентальної першості вже позаду. Нахапавши свого часу «жовтих карток» від УЄФА, Україна знайшла в собі сили на вражаючий ривок і зовсім недавно удостоїлася заслужених похвал від європейського футбольного керівництва за відчутні успіхи в організації турніру. Але перманентний скандал навколо вітчизняної Федерації футболу України (ФФУ) може призвести до вкрай сумних наслідків.

Поняття „Євро-2012“ в Україні останнім часом асоціюється переважно з будівництвом та зростанням витрат на нього, але гігантські чаші вже готових і ще недобудованих стадіонів затулили від суспільства анітрохи не менш важливі проблеми. Залишається відкритим питання не тільки інфраструктурної та технічної, а й власне футбольної спроможності країни. Чи дасть Євро відчутний поштовх розвиткові футболу і спорту взагалі? Чи зможе Україна нарешті налагодити сучасну систему управління складним футбольним господарством? Чи здатні ворогуючі футбольні еліти досягти розумного компромісу задля досягнення спільних амбіційних цілей? Якою буде ціна можливого компромісу? Чи не стане чергове перемир’я лише прелюдією нової війни, жертвами якої впадуть престиж українського футболу та авторитет Української держави, і так дуже підмочені?

Минулого тижня цими та багатьма іншими питаннями стали перейматися різні люди. І не лише в Україні, а й у багатьох країнах світу. Конфлікт у ФФУ набув ознак серйозного міжнародного скандалу.

До спроб усунути Григорія Суркіса від керівництва вітчизняним футболом вдавалися неодноразово. Витоки великої вітчизняної футбольної війни — у давніх складних стосунках Григорія Михайловича і Ріната Леонідовича, про що медіа (й наша газета, зокрема) писали неодноразово і докладно. Проте за довгі роки у бій вступили безліч нових учасників, відкривалися нові фронти, створювалися й розпадалися нові коаліції, підпільні обкоми та партизанські загони опановували нові методи ведення таємної війни. Конфлікт між керівництвом Професійної футбольної ліги і Федерацією футболу з латентного переріс у відкритий. Проблеми з арбітражем, що давно стали притчею во язицех, перетворили Олександра Ярославського із впливового союзника Суркіса на його непримиренного ворога. Ці ж самі проблеми ледь не позбавили президента ФФУ підтримки ще могутнішого партнера — Ігоря Коломойського. Без підтримки власника дніпропетровського „Дніпра“ Григорій Михайлович навряд чи встояв би проти сильнішого супротивника. Проте всі розуміли: дні Суркіса на цій посаді — лічені. Питання було лише в даті. За негласною домовленістю, вирішили відкласти рішучий штурм принаймні на кінець 2012-го. Втрата Євро здавалася всім занадто високою ціною. А ризик такої втрати зберігався, — міжнародні футбольні організації (як і будь-які інші) зайвих скандалів не люблять. Здавалося, що чинний президент ФФУ забронював за собою високу посаду як мінімум до закінчення футбольного єврофоруму.

Однак з осені минулого року ситуація змінилася. Причини називалися різні. Більшість спостерігачів головною називали так звану ментальну версію. Команда, яка прийшла до влади в країні, не визнає альтернативних центрів впливу в усіх сферах без винятку, по-перше. Визнає тільки вертикальну побудову будь-якої влади, по-друге. Вирізняється мстивістю і позбавлена страху перед наслідками вендети, по-третє. Екс-глава МВС Юрій Луценко, який свого часу необачно „закрив“ одного відомого регіонала та ще необачніше запустив БТР у володіння іншого, — найкраще цього свідчення.

Часто згадувалася й ще одна версія, втім — менш популярна. Суперечності між двома „черговими“ по Євро (Колесніковим і Суркісом) не так часто, як раніше, стають надбанням гласності, проте невпинно поглиблюються. Чим ближче літо 2012-го, тим складніше двом заклятим партнерам знаходити спільну мову. Прагнення Бориса Вікторовича позбутися ненависного напарника цілком природне.

Передостання спроба позбавити Суркіса крісла датується 15 грудня. Питання про можливу зміну керівництва ФФУ не було внесене до порядку денного XII конгресу Федерації: опозиції не вдалося заручитися необхідною кількістю голосів. Конгрес завершив свою роботу, по суті, так її й не розпочавши.

Проте 14 січня ще один екс-соратник Суркіса, перший віце-президент Федерації Сергій Стороженко, заявив, що 38 із 49 її колективних членів офіційно вимагають скликання позачергового Конгресу ФФУ, на якому планують розглянути питання про довіру Григорію Суркісу. Як з’ясувалося пізніше, за три дні до того на адресу Міжнародної федерації футболу (ФІФА) було надіслано відповідний лист, у якому пан Стороженко звіщав пана Блаттера про плани вітчизняної футбольної фронди.

Відповідь надійшла швидко. 24 січня Міжнародна федерація футболу в листі за підписом генерального секретаря Жерома Вальке прямо звинуватила українську владу у втручанні у футбольне самоврядування. Як випливає з листа, ФІФА „зібрала матеріали, котрі документально підтверджують втручання представників державної влади у діяльність членів ФФУ (тобто регіональних федерацій, асоціацій). До таких висновків ФІФА дійшла на підставі прямої інформації з незалежних джерел, засобів масової інформації та від учасників подій“ (Переклад неофіційний. — Прим. автора).

ФІФА вимагала від Федерації футболу України припинити будь-які спроби змінити керівництво ФФУ до закінчення повноважень у 2012 році і подати офіційне підтвердження цієї позиції. Якщо до 4 лютого цієї вимоги виконано не буде, справу передадуть у Надзвичайний комітет ФІФА, після рішення якого членство України у ФІФА може бути припинене.

Що це означає на практиці? На думку юристів від футболу, як мінімум припинення будь-яких спортивних контактів із командами інших країн — членів ФІФА. Дехто з експертів стверджує, що теоретично Євро-2012 у нашій країні може пройти без участі команди — організатора турніру. Більш досвідчені специ вважають: найімовірніше, право на проведення першості континенту в нас відберуть.

Але перед цим має висловитися ще й Союз європейських футбольних асоціацій (УЄФА). Очікується, що його реакція буде з дня на день. І не виключено, що вона виявиться не менш жорсткою.

За нашою інформацією, УЄФА пильно стежить за ситуацією в Україні. І нібито розглядає можливість екстреного підключення до організації Євро-2012 Німеччини. Чому вибір випав на ФРН? Усе просто: країна сусідить із Польщею, має у своєму розпорядженні всю необхідну інфраструктуру. За відомостями, отриманими з деяких джерел, неофіційну позицію футбольних єврочиновників доведено до відома всіх зацікавлених сторін в Україні.

Чи мають право міжнародні футбольні організації бути настільки категоричними? ФІФА дуже уважно стежить, щоб держструктури жодним чином не втручалися у футбольні справи. У разі потреби вона швидко й жорстко реагує, припиняючи спроби влади впливати на футбольні процеси в Азербайджані, Білорусі, Болгарії, Бразилії, Кенії, Нігерії та Росії.

Найсвіжіший приклад — Польща. Восени 2008-го під загрозою санкцій з боку ФІФА влада республіки скасувала рішення про зміщення глави національної футбольної асоціації Лісткевича. Проте і в Польщі, і раніше в Болгарії втручання політики у футбол було очевидним. У нашому випадку воно мало опосередкований характер. Розмов про масові факти тиску губернаторів на голів обласних федерацій ходить багато. Чого вартий хоча б приклад Одеси, де (як кажуть) потрібного результату голосування домоглися тільки з третього разу. Але, очевидно, ФІФА не потрібні відеозаписи чи документи з мокрими печатками. Виявилося достатнім „прямої інформації з незалежних джерел, засобів масової інформації та від учасників подій“.

Противники Суркіса схильні закидати ФІФА непослідовність. 15 грудня на Конгресі ФФУ представник ФІФА Єва Паск’є заявила, що ФІФА утримається від будь-якого втручання у справи української федерації, якщо буде дотримано норм регламенту ФФУ. Їх було дотримано — 2/3 висловилися за скликання позачергового конгресу та розгляд кадрового питання. А тому в лавах опозиції схильні вважати, що ФІФА необ’єктивна. У листі Вальке жодних конкретних прикладів тиску не наведено. Ким є підозрювані в тиску на особу, чи була в них можливість пояснити представникам ФІФА свою поведінку — у листі не зазначено. Лист містить односторонню і суто декларативну позицію.

У готовності Йозефа Блаттера підтримати президента ФФУ противники Суркіса шукають меркантильні мотиви. Втім, питання до Блаттера є не тільки в Україні. Обвинувачення в корупції з’являються одне за одним. М’яко кажучи, дивно виглядав вибір ФІФА під час розгляду заявок на проведення майбутніх чемпіонатів світу. Уражена тероризмом Росія і Катар, де влітку буває 50-градусне пекло, — дивний набір. Скандали підірвали позиції Блаттера та його зв’язки з цілою низкою провідних футбольних федерацій. У цих умовах хитрий Зепп проявляє зрозумілу готовність захищати будь-якого члена ФІФА, який звертається до нього по допомогу. У керівництві структури, попри безліч скандалів, немає жодної відставки. Навпаки, запевнення в підтримці дістають усі президенти асоціацій, навіть із дуже підмоченою репутацією — починаючи з глави федерації острова Тонга. Опоненти президента ФФУ переконані: якби Блаттер був абсолютно упевнений у правоті Суркіса та в серйозності висунутих обвинувачень проти влади України, він би не посоромився підписати лист сам. Проте брати особисту відповідальність за міжнародні скандали глава ФФУ не ризикує.

З УЄФА все дещо складніше. Саме ця організація проводить Євро-2012, але Мішель Платіні, частий гість в Україні, поки що від коментарів утримується. З главою УЄФА в Григорія Михайловича не настільки близькі стосунки, як із главою ФІФА. Але в Платіні своя гра. Як відомо, особисто він був противником вибору України і Польщі. Але від моменту ухвалення кардіффського рішення він відповідає за Євро-2012. Наші внутрішні розбірки його хвилюють мало. Але провалити турнір, перший турнір, організацією якого він особисто займається, амбіційний француз не має права. Він має право розглядати зміну керівництва в настільки проблемній країні як серйозний форс-мажор, котрий може позначитися на організації турніру. І тому може запропонувати Україні вибір — або збереження статус-кво, або виключення країни з процесу.

Чи розуміють це розпалювачі нової футбольної війни? За інформацією наших джерел, так. Але, за інформацією тих-таки джерел, готові йти до кінця.

Втрата Євро стане нашою бідою. Хоч би якими міркуваннями керувалися вітчизняні футбольні революціонери, і хоч би які резони рухали заморськими футбольними бюрократами.

Що й казати, Суркіс далеко не ангел. Його прихід у ФФУ, який супроводжувався фактичним вигнанням Валерія Пустовойтенка, був аж ніяк не „оксамитним“. Його прихід у „Динамо“ — тим паче. Навіть коли визнати очевидний факт: Безверхий клуб зруйнував, а Суркіс його відтворив. Хоча зараз і „Динамо“ не радує.

Футбол в Україні переживає кризу, попри окремі успіхи окремих клубів. Облишмо розмову про збірну, тема надто багатогранна і специфічна. Але національна команда, як і раніше, залишається без головного тренера — всього за півтора року до чемпіонату. Чутки про можливе призначення на посаду головного тренера Марчелло Ліппі так і залишаються чутками: сам Ліппі цього четверга заявив, що жодних конкретних пропозицій стосовно збірної України він до цього часу не отримував. Виходить, запрошення Ліппі на матч Україна—Швейцарія було лише піар-ходом керівництва ФФУ? Експерименти зі складом тривають, а до турніру — всього нічого. Пригадуються слова головного тренера збірної Олега Блохіна перед ЧС-2006 про те, що збірна не має ніякого резерву, і тому в Німеччину довелося брати людей просто для заповнення вакансій...

Жодна суддівська бригада з України не атестована УЄФА для обслуговування матчів Євро-2012. Тоді як наш сусід і партнер Польща представила три бригади арбітрів. Це свідчить про втрату авторитету українського арбітражу, який заплямував себе постійними скандалами і замовними рішеннями. Довічна дискваліфікація УЄФА судді Олега Орєхова — яскравий приклад.

На жаль, будь-який вихованець українського футболу знає про звичайну практику роботи суддівського корпусу: починаючи з дитячих турнірів (де за суддівство дітлахів платять батьки), всі арбітри працюють за неофіційні відрахування від клубів. Ця піраміда поборів часто просуває на перші місця не найталановитіших, а найплатоспроможніших.

Футбол розвивають поодинокі заможні професійні клуби, а фундаменту масового спорту в нас у країні, як і раніше, немає. Та й організація футбольного господарства настільки примітивна, що забезпечити фінансування клубів (бодай частково) за рахунок продажу телевізійних прав і квитків неможливо. Футбол залишається суто меценатським, дотаційним проектом. Робота Федерації футболу від інтересів клубів відірвана. Професійний футбол не отримує від ФФУ якоїсь серйозної підтримки, і зміна керівництва у федерації на господарському житті клубів ніяк не позначиться. Мабуть, тільки в Україні можлива ситуація, коли одній багатій людині належать одразу три клуби однієї вищої ліги (хоча офіційно це, зрозуміло, заперечується). В Європі таке не до снаги навіть арабським шейхам.

Якби Григорій Михайлович докладав якихось помітних для громадськості зусиль для зміни цих сумних тенденцій в українському футболі, якби збірна давала результат — йому можна було б легко вибачити все. Але бази для виправдань не створено. Локальні, нехай і гучні, успіхи молодіжних команд і деяких клубів лише відтіняють загальну розруху, разючу неорганізованість, масову корупцію в українському футболі.

Система управління, яка здавалася в чомусь навіть прогресивною в 2000—2006 роках, сьогодні видається явним анахронізмом. Григорій Суркіс управляє ФФУ як своєю особистою вотчиною, і, по суті, одноособово вирішує не тільки фінансові, а й усі хоч якоюсь мірою значимі організаційні питання. Президент федерації за характером не схильний до будь-якої колегіальності при виробленні рішень і не хоче поступатися навіть частиною своїх повноважень. Тому повна закритість роботи ФФУ, відсутність будь-яких фінансових звітів про доходи і витрати, непрозорість бюджетів, невизначеність у переговорах із тренерами збірних команд, замовчування проблем і поблажливе ставлення до корумпованих суддів — усе те, що здавалося допустимим для авторитарного лідера ФФУ в першій половині 2000-х, зараз сприймається як обтяжуюча обставина.

Повторимося: Суркіс — не ангел. Але крилатих та німбастих не спостерігається й у лавах змінників. Характер переділу впливу в усіх сферах поки що не дав жодного приводу думати, що у футболі буде якось інакше. Що саме тут розпочнуться реформи, яких ми так і не дочекалися в інших місцях.

Криза українського футболу стала тим живильним грунтом, який і дав впливовим опонентам Григорія Михайловича змогу розпочати організацію перевороту у ФФУ.

Консервація багатьох потворних процесів у футболі неприпустима. Потрібна зміна підходів, методів, велика прозорість та відкритість. Григорій Михайлович не хоче нічого змінювати. Суркіс бореться не за цілі, а за повноваження. У нинішньому розкладі в суспільстві і в державі боротьба за повноваження призведе до неминучого програшу. Проте не слід наївно очікувати, що відставка Суркіса все змінить. На жаль, у ФФУ і ПФЛ немає дискусії про методи, про критерії, яким повинна відповідати робота нової першої особи. Вся дуже могутня антисуркісівська кампанія будується на одному: прибрати джерело подразнення. Заради чого? Раніше свистіли лише в один бік? А тепер свистітимуть тільки в інший? І авантажний Коломойський вдиратиметься в суддівську після матчу „Дніпро“—„Шахтар“, а не після гри „Дніпро“—„Динамо“? Обведіть поглядом країну... Поговоримо про рівні можливості? Про рівність усіх перед законом? Про прозорість? З ким?

Тому, що антисуркісівська опозиція виросла так стрімко й так відчутно, є ще одне пояснення: раніше дрібні футбольні чиновники боялися президента ФФУ. А тепер вони — і великі і не дуже — бояться влади. Як майже всі. Як у всій країні.

Ще одна важлива деталь. Суркіс був гравцем, він завжди мав свою думку і вмів її відстоювати перед Кравчуком і Кучмою, Ющенком і Тимошенко, Януковичем і Ахметовим. Є серйозний ризик, що на зміну чинному главі ФФУ (якщо путч удасться) прийде фігура, покликана стати декоративною. Поставлена згори. Для позначення посади. Як Попов у Києві. Як Цушко в Антимонопольному комітеті. Ухвалювати рішення, ділити гроші, страчувати і милувати будуть інші. Зі звичної для них тіні. Чи піде це на користь футболу? Не думаємо. Навіть за умови, що змінником стане людина відома в народі, авторитетна у футболі, але не надто досвідчена в менеджменті й геть не обізнана в політиці.

Хто саме може прийти на зміну Суркісу? Імена називають різні: від Блохіна до Пустовойтенка. Частіше за інших згадують Олександра Заварова — легенду радянського футболу, нинішнього радника Бориса Колеснікова. Саме віце-прем’єр, який курирує підготовку до Євро-2012, як стверджують, лобіює кандидатуру колишнього хавбека київського „Динамо“. Важлива деталь: з 80-х Заваров близько дружить із нинішнім президентом УЄФА Мішелем Платіні, своїм колишнім партнером по «Ювентусу».

DT.UA звернулося до потенційного кандидата з низкою запитань:

— Олександре Анатолійовичу, як можна вирішити конфлікт у Федерації футболу України і як на нього вплине лист ФІФА?

— Я не бачу конфлікту. Лист ФІФА з’явився не в результаті офіційного розслідування, а після особистої скарги Григорія Суркіса до деяких функціонерів. Вважаю, що український футбол потребує саме об’єктивного розслідування та відкритого діалогу. Добре, якщо лист такому діалогу посприяє. Десять років ФФУ керує одна людина, яка ні перед ким не звітує, одноособово вирішуючи ключові футбольні питання. Ще п’ять років тому така централізація влади здавалася логічною, але сьогодні ми бачимо: наш футбол у своєму розвитку зупинився. Розвиток видно лише у професійних клубах прем’єр-ліги, а масовий футбол — дитячий, юнацький і не столичний — деградує за всіма показниками. Зі свого європейського досвіду можу сказати: це основне завдання федерацій футболу. У нас же президент ФФУ втручається у справи прем’єр-ліги в інтересах свого власного клубу і підтримує недобросовісну конкуренцію. І проти нього виступають не якісь далекі від спорту люди, а керівники найбільших клубів, які успішно представляють Україну на міжнародній арені. Інших способів уплинути на Суркіса в них просто немає. У ФФУ є король, який може все, і є безправні піддані. Лист ФІФА свідчить про неприпустимість політичного тиску. З чийого боку тиск? Кого конкретно звинувачують? Очевидно, що ті люди, які забезпечили за графіком будівництво всіх об’єктів Євро-2012, не зацікавлені влаштовувати скандал у федерації футболу і зривати проведення чемпіонату. Хто спровокував появу листа ФІФА? Суркіс шляхом юридичних хитрощів продовжив собі повноваження президента на один рік — до
2012-го. А на якій підставі? Чому не був опублікований звіт про діяльність керівництва ФФУ, у тому числі фінансовий? Чому заради захисту інтересів Суркіса обмежені повноваження інших членів ФФУ? Виступаючи за відставку президента федерації, її члени лише використовують своє право.

— Хто може, на вашу думку, змінити Суркіса на посту президента ФФУ?

— Будь-яка інша людина, яка не тисне на арбітрів в інтересах свого клубу, не втручається у справи прем’єр-ліги, а відповідає за розвиток усього футболу в країні. Людина, яка не монополізує владу, яка спирається не на бізнесменів, а на авторитетних у футболі людей. Зверніть увагу, хто оточує президента ФФУ. Зверніть увагу, що, наприклад, із більшістю гравців зі складу динамівської команди 1986 року в Суркіса не склалися стосунки. Бо президента ФФУ не влаштовують ніякі авторитети крім його власного.

— УЄФА ніяк не коментує ситуації, що склалася, не виступає з жодними листами та зверненнями. Ви обговорювали це питання з президентом УЄФА Мішелем Платіні?

— Ми дружимо з Платіні сім’ями вже 25 років. Але я не вважаю за необхідне розголошувати будь-які деталі наших особистих стосунків.

— Як ви відреагуєте, якщо очолити ФФУ запропонують вам?

— Чесно кажучи, просто не думав про це. Але хоч би хто прийшов, ця людина повинна поважати права членів федерації. Євро-2012 український футбол зустрічає в стані хаосу. Це ненормально і це дуже ускладнює підготовку збірної України. Проблема стосується всього суспільства, кожного вболівальника нашої команди. Поки що маємо ще трохи часу, аби налагодити системну роботу. Потрібно визначити відповідальність і діяти. Інакше ми обговорюватимемо проблеми ФФУ до самого Євро, замість того, щоб говорити про сам футбол.

Р.S. Часу на обговорення та роздуми залишилося мало. Строк, який відвела нашим футбольним фронтовикам ФІФА, невеликий — до 4 лютого. Саме того дня ФФУ має визначитися, чи буде переобрано президента федерації.

Коли верстався номер, стало відомо, що генсек УЄФА пригрозив Федерації футболу санкціями у разі втручання політиків у спортивні справи країни. Якщо вони не припиняться, Україну можуть відсторонити від проведення чемпіонату та участі в ньому.

Сергій Рахманін, Юрій Бутусов

Tags: , ,

Comments are closed.