Хочете врятувати українську мову? Багатійте!

Що б галичани та усі фанати української мови могли зробити, щоб "повернути Схід до рідної мови"? Розвивати торгівлю. Розвивати виробництво. Збагачуватися. Робити кар'єру. При цьому не поступатися мовою. Шухевич прославився тим, що керував УПА. На жаль, мало хто пригадує, що до війни він був успішним бізнесменом. Якщо вже брати приклад з ватажків УПА - то саме у цьому. Коли галичани створять хоч одну успішну україномовну компанію з філіями "від Сяну до Дону" - мова стане корисною для кар'єри.

"Тільки уявіть: чотири чи п'ять їхніх машин... але усередині не марсіани, а люди"
Герберт Уелс,
"Війна світів"

На Zaxid.net та інших галицьких сайтах, форумах, блогах періодично постає та сама тема: "Як Галичині врятувати Україну". “Врятувати” у сенсі “українізувати”, або «дерусифікувати» і повернути втрачену мову.

Пропозицій багато. На приклад, розповісти східнякам про визвольні змагання (почують російськомовні про героїв УПА - і відразу заговорять українською). Чи познайомити східняків з галицькою культурою (як побачать нещасні вертеп, так і стануть патріотами). Чи рухатися до Європи за допомогою Греко-католицької церкви (щоправда, Європа вже років 60-80 як світська, але це вже дрібниці).

Найкращою була ідея спершу навести порядок у самій Галичині: зменшити корупцію, профінансувати школи та лікарні, відремонтувати дороги та пам'ятки культури тощо тощо. Це добрий початок. Але всеж-таки не засіб українізувати решту країни.

Втім, відповідь лежить на поверхні. Щоправда, побачити її значно легше, ніж втілити.
Про митника, який “вибився у люди”

Це було у середині 90-х, у одеському політеху. З нами вчився хлопець з села (тобто таких хлопців було багато, але зараз річ саме про цього). Село, очевидно, було україномовне. Але за 5 років ми не почули від хлопця жодного слова українською. Він говорив чистою російською, хоча й з акцентом.

Досить банальна історія, і я б про неї не згадував... Якби одного разу він не почав розповідати про якогось свого родича. Родич зробив блискучу кар'єру - став начальником митниці.

Хлопець розповідав у захваті:

- Он даже по-русски не научился толком говорить, а уже выбился в люди!

Цією фразою сказано усе.

Щоб "вибитись у люди", треба говорити російською. Якщо хтось "вибився", але не вміє по-російськи, то це - феномен, на кшталт: "Уявляєте, він не навчився рахувати, а вже - директор банку!" Герой-митник говорив українською не через патріотизм, а тому, що не вмів інакше. Але нічого (звучало у підтексті), ще вивчиться!

Ось вам і відповідь на "мовні питання".
Ідеалісти та реалісти

Звісно, існують ідеалісти. Вони борються за рідну мову навіть коли за це саджають, говорять нею навіть коли за це на них дивляться зверхньо.

Але такі люди, на жаль, не складають більшості.

Більшість людей хоче жити "нормально". Тобто, забезпечено, багато... А мови/шмови - питання другорядне. Тим більше, що російську вивчити не важко - це ж не японська і навіть не німецька.

Російська - "мова забезпечених людей". Звісно, не всі російськомовні - багатії. Але усі багатії - російськомовні.

Назвіть хоча б одного україномовного олігарха. Не такого, що просто знає українську і може зв'язати нею два слова перед телекамерами, а такого, хто розмовляє нею у побуті, з партнерами, із підлеглими.

Дехто з націоналістів вважає, що біда у тому, що чимала "багатіїв" - неукраїнського походження (а були б етнічними українцями - говорили б українською). Але "парадокс" у тому, що й "бездоганне" українське походження не є синонімом патріотизму, не кажучи вже про україномовність.

Незалежно від походження, більшість впливових людей у країні говорить російською. На українську переходять лише тоді, коли "це треба". У парламенті, чи під час інтерв'ю, чи на мітингу. Але це - фасад. Поміж своїми, "еліта" відразу ж повертається на звичну і зручну для неї мову. Чимала впливових людей взагалі не "отягащає" себе українською - навіщо грати спектакль?
Мову на хліб не намажеш

Ідеалісти і романтики говоритимуть українською попри все: для них це майже релігія.

Але "простому народові" хочеться намазати на хліб масло і покласти зверху шмат ковбаси. Бажано ще купити машину, квартиру, дачу тощо.

Протягом 200 чи 300 років штучно створювалася ситуація, коли кар'єра не робилася українською. Хочеш жити заможньо і комфортно - говори російською. Усі звикли до такого стану речей. Це увійшло до підсвідомості.

Десятиліттями українська інтелігенція повторювала селянам, що "Щастя - не у грошах" (так, щастя не у грошах, але без них якось важко), і що "Краще бути бідним, але не відступатися від рідної мови".

Наскільки подібний підхід працює, свідчать гіркі слова білоруського патріота Язэпа Лёсіка. У праці "Аўтаномія Беларусі" (1917), він констатує: селяни кажуть, що "мова їм не потрібна. Ніхто у світі не зрікається своєї мови, … а наші селяни зрікаються". Пояснює він це просто: тут якесь непорозуміння, омана. А уся біда у тому, що селяни - "темні".

Чи були селяни темними, сказати важко. Натомість, можна впевнено сказати, що були вони практичними. Мова заважає покращенню соціального статусу? То навіщо вона потрібна? "Що, - думали селяни - дасть нам білорусизація? Прокламації Ради БНР? Їх на хліб не намажеш." "Усе одно, - вважали селяни, - багаті говорять російською. Або вже польською. Але не нашою, мужицькою."

Небагатий білоруськомовний вчитель з п'єси Янка Купала «Тутэйшыя» зміг завоювати серце сільської дівчини, колишньої своєї учениці. Але «темні» "народні маси" поцікавились, чи є в нього, на приклад, власна хата (у п'єсі він арендує кімнатку у чужій квартирі).

В Україні - приблизно те саме. Єдина різниця - Галичина.
Галичина: край україномовних панів

За австрійських та польських часів там сформувалася яка-ніяка україномовна міська еліта. При цьому, не тільки інтелектуальна, а й економічна.

Радянська влада багато зробила для того, щоб "виправити" цю ситуацію (на приклад, провідні посади надавалися російськомовним переселенцям). Попри це, Львів, Тернопіль та Франківськ залишилися переважно україномовними.

Селянин, що хоче інтегруватися до міської культури, не має міняти мову. Навпаки, має її покращувати.

У галицьких містах є україномовні начальники і підприємці. Вони там не виключення, а більшість. Себто "норма".

Там не треба переходити на російську, щоб "вибитися у люди".

Але Галичина - далеко. До того, це не найбагатший регіон. За кар'єрою східні селяни і мешканці невеличких містечок їдуть до Києва, Харкова, Одеси.

Ідейні українізатори Сходу хочуть їх спокусити розповідями про славетну історію, співучу мову і тіні забутих предків. Це може вразити романтиків, мрійників та ідеалістів.

Якісне україномовне мистецтво - література, кіно, театр - ризикує привабити естетів та інтелектуалів. Ані перші, ані другі, ані треті, ані четверті не складають більшості населення. Навіть якщо їх порахувати разом.

Більшості треба щось конкретніше. Вертепи та подвиги УПА на хліб не намажеш. Книжки Валер'яна Підмогльного та Валерія Шевчука - також, на жаль.

До тепер я говорив про тих східняків, в кого українська - справді рідна. А що вже казати про російськомовних?

Для більшості людей чомусь дуже важко говорити якоюсь мовою, окрім "звичної". Вони переходять на іншу мову лише тоді, коли це вигідно чи престижно.

Так, у Києві престижно знати англійську, у Владивостоку вигідно знати китайську, а знати німецьку у Берліні - і вигідно і престижно.

На Сході, у принципі, корисно розуміти українську (завдяки українізації останніх 20 років). Але відповідати нею на запитання... чи, тим більше, говорити нею щодня...

От якби українська раптом стала престижною та корисною... Але як це зробити?
Чехія - наше світле майбутнє

Усі ми дивилися фільм "Я обслуговував англійського короля". Хлопець з маленького містечка мріє стати мільйонером. Він шукає роботу там, де збираються багаті - переважно, у дорогих ресторанах. Придивляється до справжніх мільйонерів - і хоче бути "як вони".

Фільм чудовий з багатьох точок зору, але у цій статті підкреслимо таку деталь: мільйонери говорять тою ж мовою, що й головний герой. На німецьку він переходить лише з німцями, які навіть після окупації залишаються меншиною. Чеська мова економічно вигідна, вона не є ознакою незаможності. Нею розмовляє не тільки середній клас, а й економічні еліти.

Якби ті, хто їздять на дорогих машинах на сході та півдні від Києва, розмовляли у своєму колі українською - і не соромилися б робити це й "на людях" - "маси" поставилися б до мови з більшою повагою.

Якби україномовні приймали серйозні рішення, до них би прислуховувались.

За останні роки у східних містах потроху почав з'являтися україномовний середній клас. І не тільки літератори та викладачі, а й підприємці та менеджери. Це - добрий початок. Але лише початок.

Що б галичани та усі фанати української мови могли зробити, щоб "повернути Схід до рідної мови"? Розвивати торгівлю. Розвивати виробництво. Збагачуватися. Робити кар'єру. При цьому не поступатися мовою.

Люди завжди рахуються із сильними та впливовими.

Шухевич прославився тим, що керував УПА. На жаль, мало хто пригадує, що до війни він був успішним бізнесменом. Його рекламна фірма сприяла українським підприємцям (на тодішньому Заході слова "українець" та "україномовний" були синонімами - тепер це не так).

Якщо вже брати приклад з ватажків УПА - то саме у цьому. Адже ходіння по лісах з автоматом за теперішніх умов нічого путнього не дало б, так само, як і кидання пляшок з напалмом в офіси.

Українська "оволодіє масами", коли стане престижною та вигідною. Вигідною вона стане, коли буде ознакою високого соціального статусу - та й взагалі забезпеченості.

Коли заробітчани поїдуть _до_ Галичини, а не навпаки, а роботодавці вимагатимуть знання української - Схід подивиться на неї інакше.

Коли галичани створять хоч одну успішну україномовну компанію з філіями "від Сяну до Дону" - мова стане корисною для кар'єри.

Коли наради директорів проходитимуть українською не тому, що примусили, а тому, що так легше ключовим "гравцям" - тоді можна буде "вибитися у люди" й без російської.

Поради легко давати і важко виконувати. Легше пересунути Говерлу, ніж змінити мовну ситуацію на Сході. Але якщо вже поставити перед собою таку мету, то треба визнати: економічні важелі значно ефективніші від співу повстанських пісень (хоча одне іншому не зашкоджує).

Якщо адаптувати до мовного питання цитату з Уелсівської "Війни світів": "Тільки уявіть: Києвом чи Харковом їдуть чотири чи п'ять лімузинів, а усередині розмовляють українською".

Tags: ,

Comments are closed.