Московські попи везуть нам мир. Русский мiръ

Ідеологічна атака на українську культуру набирає розмаху.
Окрім бідного Табачника з його утисками російської мови, останнім часом активізувалась найпотужніша зомбомашина Путіна – Російська Православна Церква в особі Патріарха Кирила. Патріарх прибув на святкування дня народження митрополита Володимира. Кирила і численний почет з помпою зустрічають і селять у кращих готелях Києва за кошти українських платників податків (як свідчить розкопаний УНІАН документ), попри заяви про бюджетний дефіцит.

Дуже дивно, що глава однієї з українських церков (при всій до нього повазі) звертається до прем’єр-міністра країни з проханням посприяти „на благодійній основі” в організації святкування власного дня народження. Ще більш дивно, що прем’єр погоджується.

Згідно зі статті 35 Конституції, церква у нас (і слава Богу) відділена від держави. Цей принцип, серед всього іншого, означає, що держава не фінансує діяльність релігійних організацій. Всі релігійні об’єднання перед державою рівні. Показна преференція одній з церков навряд чи викличе позитивну реакцію з боку інших. Звісно, якщо даний крок – не спосіб показати усім не-православним-не-МП, що скоро у нас буде, як в Росії: „всі церкви рівні, але одна церква рівніша, ніж інші”. Було б більш ніж дивно, аби голова, наприклад, адвентистів сьомого дня звернувся до уряду з проханням забезпечити урочистості державного рівня та поселення іноземних гостей цього голови за державний рахунок.

Кирило їде в Україну не з порожніми руками. І, схоже, не просто святкувати день народження брата у вірі – інакше чому наша держава надає його візиту стільки уваги? Нова (точніше стара, але оновлена) „фіча” Патріарха Кирила – концепція Русского Міра-2010. Серед російських гуманітаріїв концепція відома давно, але особливого поширення і небезпеки набула саме тоді, коли фейсом бренду „Русский міръ” став глава РПЦ патріарх Кирило.

Щоб розібратися, чим небезпечний „Русский міръ” для України, достатньо коротко проаналізувати дві його редакції – 2009 і 2010 років.

Отже, Русский міръ (РМ, він же Pax Ruthenia) — трансдержавна спільнота, об’єднана „причетністю” до Росії і лояльністю до російської культури. „Русский” вказує на історичні корені спільноти, які автори вбачають у древній Русі.

Суть концепції РМ у редакції 2009 року: введення терміну „страны Русского мира”. Термін означає, що „страна относит себя к Русскому миру, если в ней используется русский язык как язык межнационального общения, развивается русская культура, а также хранится общеисторическая память и единые ценности общественного строительства”.

Незалежні держави, що діють „на просторі історичної Русі” і усвідомлюють спільну цивілізаційну належність до РМ – „могли б продовжувати разом створювати РМ і розглядати його як спільний наднаціональний проект”, вважає Кирило. Ядром цього проекту, на думку патріарха, мають стати Росія, Україна, Білорусія і Молдова.

Як це має виглядати на практиці?

Кирило сказав, що РМ – це щось типу британської Співдружності. Утім, як слушно зазначив відомий блогер М. Гардус, аналіз того, як РМ сприймають російські посадовці та проросійські політики СНД, показує, що РМ ближчий до концепції „фольксдойче” Г.Гіммлера, ніж до британського Commonwealth. РМ мислиться як спільний „цивілізаційний простір” на трьох китах: православ’я, російська мова й культура, „спільна історична пам’ять і спільні погляди на суспільний розвиток”.

При цьому автори РМ, звісно ж, забувають, що погляди на історичну пам’ять в історично „підлеглих” націй зазвичай відрізняються від поглядів панівної імперської, і ці самі нації можуть зовсім не поділяти нав’язаних „спільностей”. Гарною ілюстрацією, яка доводить цю тезу, є розвал совка – ніхто з „братніх” республік чомусь не захотів продовжувати стосунки з героїчним „старшим” народом.

З російською мовою (ну а яка ще мова може бути основною в Русском мірє) – хитріше.

Імперці добре знають, що основа успішного підкорення (економічного, політичного, військового) інших націй – знищення їхньої мови та заміна її своєю. Тому політика РМ – хоч у патріаршому викладі декларує лише підтримку російської мови – у дальшій перспективі спрямована на її поширення за рахунок занедбання інших.

Те саме стосується і „общих подходов к строительству общества” – колективний конформізм, тоталітаризм і всі інші -ізми, яким так вільно й церковно живеться в Росії, „братні народи” чомусь всіляко противляться приймати.

Отже, згідно концепції РМ-2009, Україна - це "страна русского мира". Со всємі витєкающімі...

Русский Міръ-2010 проголошений 3 листопада, розширює межі РМ: до традиційних зон впливу додався ще й Казахстан. Оскільки напруження між Білоруссю і Росією за останній рік значно зросло, патріарх все більше уваги приділяє Україні – як не як, найбільше вірян МП саме тут, і треба зробити все, щоб вони не віддалилися від РПЦ. Вчитель народів навіть згадує про „спільність менталітетів” українців і росіян і промовляє красиві слова про рівноправ’я усіх учасників майбутнього об’єднання. Природно, головною в об’єднанні "Русского мира" може бути лише Росія. І це визнають самі причетні до проекту РМ росіяни.

Крім обережного ідейного „лавірування”, новий РМ пропонує українському і всьому пострадянському суспільству, яке знаходиться на грані знищення, „шлях життя” і спасіння. Це шлях „інтеграції цивілізаційного масштабу на основі традиційних духовних цінностей, втілених в Русском мірє”. Для неросіян у спільному просторі резервується почесне місце, патріарх обіцяє рахуватися з їхніми особливостями, та надати їм право говорити з іншими „від імені могутньої цивілізації”.

От тільки історія „спільного розвитку” показує, що Старший брат завжди легко давав такі обіцянки, але чомусь ніколи їх не виконував. І підстав думати, що в Росії щось змінилося – немає.

У концепції-2010 оприлюднюються й церковнополітичні амбіції РПЦ: „именно РПЦ является ведущей автокефальной Церковью всего православного мира, первенствующей не по статусу, но по факту”. Губа не дура – в цьому реченні йдеться про дуже важливу річ: попри те, що РПЦ (разом з УПЦ МП) є найбільшою православною церквою у світі, вона не є першою за статусом у Вселенському Православ’ї. Першість має Константинопольський Патріархат, і за виборення у нього цього статусту РПЦ бореться вже багато років.

Загалом, цілі РМ ясні: "Русский мир — это не только русские, не только россияне, не только наши соотечественники в странах ближнего и дальнего зарубежья, эмигранты, выходцы из России и их потомки. Это ещё и иностранные граждане, говорящие на русском языке, изучающие или преподающие его”.

Формуючи РМ як глобальний проект, Росія отримує нову ідентичність і нові можливості для розвитку та впливу.

Ну, і щоб ні в кого з вірних РПЦ (УПЦ МП) не виникало сумніву в тому, чи лише церковні інтереси просуває патріарх Кирил, нагадаю: матеріальне втілення Руского міра, воно ж „вістря атаки” – створений у 2007 році за рішенням Президента Росії фонд «Русский мир». Його співзасновники: МЗС РФ і Міносвіти РФ, а їхній „стратегічний партнер” в усіх починаннях – РПЦ. Концепція ж РМ стає дедалі важливішою ідейною складовою державної політики Росії. Виконавчий директор фонду РМ В’ячеслав Ніконов визначив це так: основним завданням нової організації є використання Росією глобальних каналів для просунення свого впливу. От і вся церковність.

Фактично, Кирило (Гундяєв) везе нам політичне православ’я, доктрину затягування „збіглих народів” назад в Росію церковними та культурними методами. І це дуже подобається як нашим, так і російським можновладцям та чиновникам. Однак така ідеологія і її агресивне просування серед українців переважно викликають несприйняття, навіть в середовищі УПЦ МП. Позиції ж УАПЦ і УПЦ КП російський релігійний імперіалізм лише посилює.

Пускаючи до себе РМ, ми пускаємо російських бюрократів та „бійців ідеологічного фронту”, мета яких – прямо протилежна нашій. Щоб не було сумнівів – російські політики вже підхопили нову ідею РМ як гасло до дій, спрямоване на розширення свого впливу на Україну й інші окреслені в концепції держави:

„концепция ... позволяет идеологически обосновать реинтеграцию РФ, РБ и Украины с актуальных для сегодняшнего дня позиций. Речь идёт о строительстве, или, точнее, возрождении Русского мира — Восточнославянской, или, по Хантингтону, Православной цивилизации”

Славко Агеєв

Tags: ,

Comments are closed.