Наука спілкування з “голубими друзями”

Ви заходите на станцію метро й до вас підходить сержант Петренко. Добрий день, куди прямуєте, пред’явіть документи.

Що робити? Як уникнути запізнення на роботу, принизливого обшуку, можливого підкидання „заборонених предметів та речовин”? Безпричинної відсидки в „обізяннику” і крадіжки речей, які при цьому вилучають? Як звести до мінімуму неприємні відчуття і „моральні збитки”? Нижче - невеличка інструкція, написана з досвіду автора в таких ситуаціях.

Береженого Бог береже, а тому варто пам’ятати деякі правила поведінки та номери кількох статей законодавства, котрі регулюють роботу ментів та їхні стосунки з вами. А ще – зберігати спокій, сміливість, не виявляти паніки (навіть якщо вона справді є) і демонструвати ініціативу.

Знаю хлопця, який через обшук на вокзалі запізнився на потяг просто тому, що коли до нього причепився вокзальний „голубий” і потяг „шманати”, хлопчина мов язика проковтнув.

Перша комунікація відбувається на невербальному рівні – ППСник, споглядаючи людський потік, вихоплює саме вас – оцінює зовнішній вигляд, вік, одяг, душевний стан (якщо є зовнішні прояви), напруженість...

Вербальна комунікація, зазвичай, починається з прохання/вимоги працівника патрульної служби пред’явити документи. У такому разі не завадить ввічливо поцікавитись про підстави такої вимоги. Згідно з п. 2 ст. 11 Закону України "Про міліцію", працівники органів внутрішніх справ мають право перевіряти у громадян документи при підозрі у вчиненні правопорушень (адміністративних правопорушень або злочинів). Отже, варто поцікавитись, у вчиненні якого правопорушення вас підозрюють.

1. У відповідь на вимогу документа, щиро цьому здивуйтесь і попросіть працівника МВС назвати звання та прізвище-ім’я-по-батькові, пред’явити службове посвідчення в розгорненому вигляді – можна казати прямо так, з інтонацією цитування закону (це стаття 5 Закону про міліцію). Іноді буває, що документа у "голубого друга" немає, а форма є. Запам'ятайте – без документа це не міліціянт, а людина, що схоже вдяглася, можливо, зі злочинною метою.

Знаю пару випадків, коли після вимоги показати документи мєнт розвертався і йшов в каморку, аби його принести. Один товариш за час його відсутності просто звалив, загубившись у натовпі, інший (любитель подискутувати з представниками влади) дочекався повернення і ще й зробив бідному сержанту зауваження.

Якщо документ вам відмовляються показати – це вже порушення ст.5 Закону по міліцію. За відмови телефонуйте на гарячу лінію Служби внутрішньої безпеки МВС України 044–256-16-75, 044-254-74-75, 044- 254-91-02. Ще можна пробувати СБУ 8-800-501-48-20 (толку від цього не буде, але чим більше шуму ви створите, тим це може бути краще для вас, плюс психологічний вплив на того, хто до вас чіпляється). Реєструючи у себе звернення, службовці вказують час дзвінка. Тобто, якщо вас затримають надовго, і зволікатимуть зі складанням протоколу – такий дзвінок стане для вас додатковим „бонусом”.

Дзвонимо й говоримо приблизно такий текст: „Доброго дня. Я, такий-то і такий-то, журналіст (вигадайте будь-що – згадайте, як в шістнадцять років писали статтю в районку – міліція намагається з журналістами без потреби не зв’язуватися). З ким я розмовляю? (Спробуйте запам’ятати відповідь – це може знадобитися, а держслужбовці, втрачаючи анонімність, зазвичай виявляють більше старанності) Перебуваю я там-то. Мене намагається затримати/обшукати без пред’явлення звинувачень людина у формі, схожій на міліцейську. З предметом, схожим на вогнепальну зброю. Представитися/пред’явити документи відмовляється. Чи можуть тут взагалі бути працівники МВС, яка найближча частина? Так направляйте їх сюди! -- Як „ні”? Мене хочуть кудись вести, ймовірно, що це злочинець. Чи варто телефонувати СБУ?” Говорите тоном законослухняного громадянина, стурбованого незвичною ситуацією, але впевненого в собі. Не кладіть слухавку, поки вам не пообіцяють розібратися, і не скажуть, за яким номером зареєстроване ваше звернення.

Ще один прикол – переписати собі до блокнота відомості з документа, який пред’явить страж закону. І вже після цього показувати свої документи. Насправді, кожен громадянин має таке право, а працівники міліції зобов’язані таке прохання задовольнити (ч. 2 ст. 5 Закону України "Про міліцію" – взагалі, стаття ця велика, і майже всі права й обов’язки сторін там розписані, тому на неї можна пробувати посилатися при явному порушенні ваших прав). В найкращому випадку мєнт вирішить, що ви дотошний задрот і не захоче зв’язуватися з носієм таких глибоких юридичних знань.

Взагалі, конфлікт можна (якщо є така потреба) збудувати й розвинути вже на етапі пред'явлення документів. Якщо мєнт реагує грубістю типу „ти шо, офігів, навіщо тобі”, ввічливо цікавимося, чи не скасували бува згадану статтю. Після цього пропонуємо разом зателефонувати в гарячу лінію МВС для уточнення. І паралельно, щоб ще більше роздратувати потенційного обшуковувача, питаємо його, яку міліцейську школу він закінчував та прізвище начальника частини – міліціянти зазвичай не люблять уваги до своєї особи. Паралельно з цими діями, набираємо по мобільному один з наведених номерів.

Однак, починати зі сварки -- це крайній варіант, і ним треба користуватися, тільки коли у вас є вагомі причини спробувати позбутися співробітника МВС тут і зараз, і залишити поле бою „необшмананим”, отримуючи справжні чи мисленнєві матюки в спину.

На вас наскочило кілька міліціянтів, а ви іще й даєте їм підстави вважати, що ви у „зміненому стані свідомості”? Найімовірніше, вони вдаватимуться до тактики запитань, які повторюються: де живеш, де працюєш, куди йдеш і т.п. Відповідати краще так, щоб при повторі запитання бути в змозі відповісти так само. Наприклад, коли питають „де живеш”, а вони в цей час дивляться паспорт, краще назвати адресу прописки.

Іще: особисто я, спілкуючись з міліцією, принципово (часто – показово) користуюся державною мовою. Іноді цікавлюся, чому вони цього не роблять.

2. Якщо ви не перебуваєте в розшуку, краще завжди мати з собою документи. Особливо з київською пропискою. Один з авторів Інфопорна має паспорт з пропискою біля Адміністрації Президента, показування її ментам іноді результує у миттєвій втраті інтересу до власника паспорта. Журналіське посвідчення, особливо з великих каналів/видань, працює ще краще, навіть прострочене. (Дату видачі при показі можна закрити пальцем – от вам махнули книжечкою на секунду, а ви посвідченням – на дві секунди, щоб встигли побачити канал-фото-прізвище, але не деталі).

І взагалі, хоч це й попахує поведінкою громадянина поліцейської держави, краще завжди носити з собою документ – це, принаймні, зводить до мінімуму можливість „затримання з метою встановлення особи”.

Якщо ви не майстер конфлікту, не треба грубити, хамити й надмірно дратувати мєнтів – вони, хоч в це часто важко повірити, теж люди. Але завжди пам’ятайте про свої інтереси і думайте, перш ніж іти на поступки. "Голубі друзі" добре відчувають, коли ми починаємо під них прогинатися.

Є шанси, що уважно вивчивши ваше посвідчення та поспілкувавшись пару хвилин, патрульний не перейде до обшуку. Тоді ви зможете іти далі в своїх справах, намагаючись забути неприємний випадок. Бо, хоч в згаданій ч. 2 ст. 5 Закону України "Про міліцію" написано, що „у взаємовідносинах з громадянами працівник міліції повинен виявляти високу культуру і такт”, реальний сержант веде себе так дуже рідко. А зазвичай, ніби насміхаючись над Законом – навпаки.

Далі буде... про обшук, про складання протокола, про адвоката і родичів...

Станіслав Давиденко

Tags: ,

Comments are closed.