Je maintendrai!

я – оранжист

і пишаюся цим

зараз це слово дуже непопулярне і вживається частіше нашими ідеологічними супротивниками у якості лайки. нехай! наш час прийде

п’ять років назад, коли вже було ясно, що помаранчева революція перемогла, у мене – шеренгового бійця цієї революції з самого її початку – була думка про вступ у партію. але я сказав собі: це виглядатиме, як підмазування до переможця. невдовзі я побачив, як цілі сонми «попутників» (багато з яких ще пару місяців тому сміялися над «тупими оранжоідами») поквапилися придбати членські квитки з підковкою. і як вони потім тихцем задавили у зародку своїм кон’юнктурним кар’єризмом все те найліпше, у хорошому сенсі ідеалістичне, що пробудилося у багатьох людях тієї холодної зими 2004-2005-го…

можливо, у цьому є частка і моєї провини. бо дозволив. не зробив всього, що міг би зробити. але все вже сталося.

наразі, я радий, що не зв’язаний формальними узами з якоюсь політичною силою

кілька «зарубок на пам'ять», які я виніс з реального життя, подій, які я спостерігав, та в яких сам брав участь

перший урок політичної боротьби – ліпше менше, але краще. не женися за масовістю своєї політичної сили, її безпосереднього особового складу. з осторогою стався до кандидатів, особливо (!) у період успіху

другий дуже важливий урок – не скидай темп! навпаки, постійно прискорюй його. не дозволяй собі спочити на лаврах – всі успіхи непомітно втечуть крізь пальці, якщо твої приголомшені супротивники матимуть час, щоб оговтатися

третій урок – бий, своїх, щоб чужі боялися. не дивись крізь пальці на прорахунки соратників, ніяких «любих кумів». не можна нічого пробачати лідерам – особливо лідерам. особливо пасивності та «комплексу месії»

дуже добре, що оранжистів практично не називають «ющенковцями». ця особа зіграла свою роль – та пішла. про її помилки зараз говорити не будемо – їх багато, історія все остаточно розсудить, з часом

оранжизм продовжує ряд мазепинці-петлюрівці-бандерівці, але, на відміну від них, є деперсоналізованим, не пов'язаний з вождізмом – так і має бути

які основні цінності оранжизму?

по-перше, і це безсумнівно – існування незалежної України, протидія будь-яким, зовнішнім чи внутрішнім, явним чи замаскованим погрозам суверенітету чи територіальній цілостності

по-друге – громадянські свободи, як непорушний фундамент, на який не має права зазіхати навіть «наш правильний» режим. І не тільки політичні – максимальна свобода громадянам там, де тільки можна. Дорослі дієздатні люди самі мають визначати, що корисно і що морально. Все, що виходить за межі карного законодавства – на розсуд громадянина. Але це значить – і «ваші забаганки за ваші гроші», всі «додаткові опції» громадяни мають забезпечувати собі самі, не шукаючи «доброго царя». Якнайменше регуляторного втручання держави. Максимальна свобода підприємництву для розвитку приватної ініціативи, максимальна мобільність громадян, сприяння полегшенню чи взагалі скасуванню віз з найбільшою кількістю країн, аби українці могли вчитися, подорожувати та працювати там, де їм того бажається із гідністю та легально. Максимальне сприяння самоорганізації громадян, у тому числі і муніципальному самоврядуванню.

по-третє, «ні фофуд’ї!» - підкреслена відокремленість будь-якої релігії від держави. наші вороги намагаються нас пересварити, використовуючи конфесійне питання. «от той поганий уніат!» «а цей – неправильний православний!» ми – світська республіка. сповідування релігії – приватна справа кожного і не виходить за межі родини чи релігійної громади, яка сама на свої кошти опікується при бажанні недільними школами і т.ін. не входячи в конфлікт зі школою державною, для прикладу. Не важливо, до якого храму ти ходиш, передусім ти – громадянин України. Все інше потім.
по цьому ж питанню проходять і різні «комісії моралі», які не мають витрачати кошти платників податків (наші кошти!) на «аналіз порнографії».

четверте, процитую статтю 11 Конституції України, яка є нормою прямої дії, якщо хтось підзабув:
«Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України»

Тобто державотворчою нацією республіки Україна є українська нація. Це наріжний камінь. При цьому традиційні національні меншини мають свої захищені культурні права та користуються всіма свободами громадян України. Але це не значить «прохідний двір». Ніяких лівацьких гасел «нашє отєчєство – всьо чєлавєчєсвто», ніяких «біженців» на терени нашої країни. Підтримка та збереження нашої «людської екології» - етно-культурного балансу, який стався в Україні.

Єдина державна мова – українська. Всі інші – тільки як мови нацменшин, ніяких «особливих статусів».

П’яте, більше іновацій, розбудова нової інфраструктури, реальне переведення України з 20 сторіччя (в якому вона в багатьох сенсах застрягла) в 21. Відбір та запровадження корисного досвіду інших країн, але без фанатизму «і чужого навчаємося, і свого не забуваймо».

От так, якщо коротко. Я знаю, що багато молодих, розумних та сильних людей поділяють ці цінності. Я знаю, що в багато чому ми різні, в деталях. Але в головному – однакові, однаково бажаємо, щоб наша держава була такою, в якій не соромно (!), а приємно жити. Всі ті, кого умовно назву «новими українськими правими», до яких зарахую і себе.

Оранжисти – непогана назва. Політична сила разом зі своїм лідером, яка намагалася їй відповідати – пішла. Тепер цей колір та це слово вільні, скажу без перебільшення. І тільки від нас залежить у ці похмурі роки, що насуваються, чи вдасться насправді зберегти ті ідеали свободи та громадянства, які (незалежно від якихось політиків – тільки від самих людей, простих громадян України) яскравим помаранчевим спалахом колись вибухнули на Майдані та малих майданах по всій нашій Землі

sparrow-hawk

Tags: ,

Comments are closed.