Перший досвід спілкування з українськими дипломатами

Їздив у четвер до Гааги в українське посольство за деякими документами. Амстердам - столиця чисто формально, всі державні інституції та іноземні представництва знаходяться саме в Гаазі. Щоправда це не далеко - годину на поїзді, а ходять поїзди кожні 15хв, зранку навіть частіше.

В посольстві все як і має бути в посольстві незалежної держави: кімната для очикування, ввічливий персонал, реклама російського магазину і календар МАУ на стіні, кілька англомовних газет, журнал російськомовної спільноти БеНіЛюксу на столі, щоб, значить, люди могли щось почитати поки чекають на докУмент. В кімнаті три віконця, але водночас люди обслуговуються лише в одному. Переважно віддають якісь папірці, чекають поки їм зроблять якісь консульські дії над ними, оплачують карткою консульський збір і йдуть собі. Тому я мимоволі підслухав людські історії.

Історія 1 (найкумедніша)
Дійові особи:
Матрона років 45 в кожаному плащі і хамською мордою.
Її синуля Міша - класичний СНДшний обриган в бєрцах, джинсах, чорній футболці з гуртом "Ария", довгим волоссям і дитячим, можна сказати дівчачим личком. Років десь 18-20. Абсолютно безвольний.
Обидвоє з Севастополя.

Матрона: -У моего сына сорвали в Амстердаме сумку с документами, нам сказали, что вы здесь сделаете ему новый паспорт, чтобы он мог домой вернутся.
Консульська працівниця: -Да, мы сейчас можем ему сделать "Посвідчення особи для повернення в Україну". По нему можно вернутся домой. Вот - заполните эту анкету и напишите заявление.
Матрона: -Ой! Да здесь же на украинском! Мы такого языка никогда не учили и не знали даже о нём, придумали тоже...
Синуля (тягнучи маму за рукав): -Мам, ну мам...
Матрона: -Господи...Как же мы это заполнять будем, мы языка то этого и не слышали даже раньше, это только сейчас его сделали...(тягне сина до стійки заповнювати бланк). Так, вот какой сейчас месяц, как написать то... (помічає на стіні календар МАУ) Ага: "Жовтень!"(читати як "жовтєнь"). "Жовтень" - (повертаючись до мене) - это надо же придумать такое - "жовтень"!

(я ледве стримуюсь, щоб не заржати). Заради справедливості заповнили анкету і написали заяву вони досить швидко - очевидно синуля володів державною краще за маму.

Історія 2 (емігрантська)
Дійові особи: жінка років 40 з великою папкою

Жінка: -Я пришла на отказ от "громадянства" подавать документы. Я тут все изучали, вот справка А, вот копия справки Б, вот письмо из архива Д... (дістає величезну папку з зафайленими документами), вот письмо от мамы что она не против.
Консульська працівниця: -Отлично, доставайте их из папки, вот пишите заявление, а остальные документы принесете через 2 года.
Жінка (в шоці): -Как через два года? Мне сейчас нужно документы в IND подать.
Консульська працівниця: -Ну вы понимаете, отказ от "громадянства" у нас поэтапный...
Жінка (в шоці): -А мне что делать?
Консульська працівниця: -Ну мы вам пока справку дадим, что вы подали заявление на отказ. Пишите "заяву", укажите ваших родственников в Украине.
Жінка: -Только я украинский плохо знаю, я дитё военных...
(Сідає починає мучитись з заявою, а в цей час консульський працівник кілька розів питається у мене різну потрібну для оформлення моїх документів інфу, я відповідаю українською).
Жінка (до мене) -А вы не знаете как по украински будет "на пенсии"?
Я: -На пенсії (трошки подумавши) І остання буква буде "Ї", знаєте таку букву?
Жінка: -Спасибо, да я поняла, так и напишу.

Історія 3 (нелегальна)
Дійові особи:
Спіймани без документів український нелегал зі Львівщини у віці десь 50 років.
Дівчина років 25 на ім'я Таня, яка представляє організацію, яка депортує цього нелегала (купує квиток на літак і утримує до вироблення документів). Незважаючи на слов'янське ім'я та зовнішність консульські з нею балакали англійською. Навіть пригостили чаєм в кружці з тризубом і шоколадкою "Корона".

Нелегал: -Ти відки? Я з Львівської. Курва, злапали мене без документів. А я шо - їхав був на мопеді тай то так си трєсло, шо випали з кишенів всі документи. Я вертаю шукати, а вони тойво мене і злапали. То ше добре, шо мав водійські права. А, курва, тут-во багато різного народу в цій країні. Я перше в Латвії працював, то до кризи мав 700 тих во латів, а тепер маю 200. Страшне бідують ті латиші - безробіття, шо ти! В мене і син тут нелегал. Шо ти кажеж? Навіщо нелегалом їхати? Та кожен як може - так і їде. Ти - легально можеш, а хтось нє. А шо робити? Міняти владу? І багато ти її змінив? Отож то.
Консульський працівник: -Підпишіться отут і отут.
Нелегал: -То куди ви мене відправлєєте?
Консульський працівник: -В Україну, а куди ж ще?
Нелегал: -Я хочу в Латвію, в мене там вид на проживання був.
Консульський працівник: -Ви громадянин України? От і поїдете в Україну.
Нелегал: -Курва, що хочуть з людьми роблєть...

Історія 4 (діяспорська)
Дійові особи:
десь 25-30річна стильно вдягнута симпатична дівчина "голландського" зросту.
Відчувається вміння вишукано вдягатись на відміну від українського "циганського стилю" у дівчат її віку.

Дівчина (голосом ведучих "Вікно в Америку") -Доброго дня! Я трохи розмовляю українською, бо є сама наполовину українкою, хотіла запитати...

Консульська працівниця чесно намагалась балакати з нею українською мовою, в неї навіть виходило сказати перші три слова на українській, але далі йшло повільне сповзання в київський суржик. Щирість намірів працівниці можна було читати по її очам, які показували - ЦП завантажений на 100%. Це було дуже смішно дивитись, бо дівчина, очевидно, що не розуміла суржик зовсім. Але якось то вони добалакались і дівчина таки отримала потрібну їй інформацію. От чи зрозуміла? :-)

Історія 5 (матримоніальна)
Дійові особи:
40-50 річна жінка

Жінка: -Добрий день. Я хочу взяти у вас довідку, що я - неодружена.
Консульська працівниця: -А ви до цього були одружені?
Жінка: -Та була, але ж(оглядаючи всіх у залі) то було 20 років тому!!!

(я ледве стримавсь)

Історія 6 (неписемна)
Дійові особи:
"Російськомовна" дівчина у віці 20+
Її бойфренд, якийсь араб чи турок, який привітавсь зі мною кивком голови очевидно вважаючи мене працівником консульства.

Дівчина: -А ви па рускі разгаваріваєтє?
Консульська працівниця: -Да, а что вы хотели?
Дівчина: -Мєня суда малєнькой вивєзлі, січас хачу паспорт палучіть (тицяє радянське зелене свідоцтво про народження.)
Консульська працівниця: -Заполняйте анкєту.

І тут з'ясовується, що хоча "па русскі" дівчина розмовляє будь-здоров, але радянських буковок вона не знає. Тобто, на відміну від севастопольців зовсім неписемна. Консульська працівниця бере в неї анкету і починає заповняти.
Консульська працівниця (повертаючись до мене): -Спасибо хоть дату рождения заполнила.

(я знову ледве стримавсь, щоб не засміятись)
------------------------------------------------

А так впринципі люди приязні. Помогли мені, навіть сказали, що таким відвідувачам ввічливим, як от я - раді. Консульська працівниця зробила комплімент імені моєї жінки і похвалила мене, що я взяв текст документу, який мені потрібен на флешку, щоб у них не було проблем. Хоча це не завадило їм тричі (ТРИЧІ!!!) неправильно написату назву провулку, на якому живе моя мама. Консульський працівник (трошки молодший) теж був дуже ввічливий і порадив мені як зекономити на документі (документи тут дорогі, да), при цьому він чудово розмовляв українською і в суржик не сповзав. Як отримаю по пошті ще один документ від них - треба буде відписати їм подяку. Все таки вони дуже ввічливі і приязні були до мене.

А які у вас стосунки з українськими дипломатами?

mischko

Tags: , , ,

Comments are closed.